Плюшева пряжа була завезена до Китаю після опіумної війни. На найдавніших фотографіях, які ми бачили, китайці взимку носили або шкіряні халати (з усіма видами шкіри зсередини та атласом або тканиною зовні), або бавовняні халати (зсередини та зовні). Вони всі були з вати в середині тканини, товсті та огрядні, особливо діти, як круглі м'ячі. Першими людьми, які в'язали светри, були іноземці, які приїхали до Китаю. Поступово багато заможних і модних жінок також почали вчитися ручному в'язанню. До початку 20 століття в прибережних містах-поселеннях, таких як Шанхай і Тяньцзінь, в'язання светрів стало поширеною практикою. Це був свого роду модний вид.
Клубок вовни, дві бамбукові голки, лежать без діла під вікном вітальні, сонце світить на плечі жінки крізь вишиту білу ширму, неймовірний затишок і тиша. У Шанхаї багато магазинів, що спеціалізуються на вовняній пряжі, мають майстрів, які сидять за столом і навчають жінок, які купують вовняну пряжу, в'язати. Поступово ручне в'язання светрів також стало засобом до існування для багатьох жінок. «Гарна робота» поступово замінила «гарна вишивка» і стала компліментом для жінки за її винахідливість. На старих шанхайських місячних листівках завжди зображена красуня з хімічною завивкою, одягнена в яскравий чонгсам та білий светр ручної в'язки з візерунком «порожнистий». Популярність светрів ручної в'язки призвела до швидкого розвитку вовняної промисловості. Навіть у воєнні роки багато національних галузей промисловості були змушені припинити виробництво, і вовняна промисловість ледве могла підтримувати свої позиції.
Час публікації: 19 липня 2022 р.
